Що таке "дельта" на жаргоні радянських водіїв, і як в СРСР торгували вживаними авто
У часи радянської окупації України не можна було просто так взяти і продати автомобіль. Так само не можна було просто взяти і придбати вживану машину. Сьогодні держава теж стежить за великими угодами громадян. Однак, колись цьому приділялася абсолютно особлива увага, непорівнянна з днем сьогоднішнім.
Збути старий автомобіль було цілком реально, але будь-яка подібна угода перетворювалася на ту ще пригоду. Але головне - господаря машини чекала так звана "дельта".
З по-справжньому великими покупками була біда. Житло громадянам не належало, тому просто так продати чи купити квартиру було не можна. За потреби житло можна було обміняти, однак такі операції здійснювалися під пильною увагою влади. Те ж саме стосувалося й автомобілів. У Радянському Союзі дуже боялися фінансових спекуляцій і підпільного накопичення капіталу. За іронією долі саме це СРСР багато в чому і погубило. Однак, повернемося ж до наших автомобілів...
Отже, просто так узяти і продати (або купити) вживаний автомобіль було неможливо. Подібні угоди мали здійснюватися через спеціальний державний "комісійний магазин". Такі установи були буквально в кожному місті і цілком передбачувано працювали за загальнодержавними єдиними правилами. В основному ці правила стосувалися ціни.
У Радянському Союзі у кожного вживаного автомобіля було два цінники: для продавця і для покупця. Обидві ціни призначав оцінювач із того самого комісійного магазину. Призначені ціни брали не з голови окремої людини, а зі спеціальної таблиці, заснованої державою. Наприклад, у 1980-ті роки громадянин міг спробувати продати "Москвич-403" за 3 тисячі радянських рублів. Власник звертався до комісійного магазину, після чого починав роботу оцінювач.
Спочатку він встановлював ціну для нового покупця - 2.6 тисячі рублів, після чого вираховувалася друга менша ціна - для продавця. У цьому випадку вона б становила приблизно 1.5 тисячі рублів. Різниця між цими цифрами - свого роду державний податок. Його комісійний магазин забирав до бюджету СРСР. На жаргоні автомобілістів цю суму прозвали "дельтою". Втім, на цьому витрати господаря не закінчувалися. Коли покупець знаходився, і угода відбувалася, продавець повинен був сплатити ще 7% в комісійний магазин.
Звичайно ж, існував і елемент корупції. Громадяни, бажаючи заробити на угоді якнайбільше, під час звернення до комісійного магазину називали занижену ціну, після чого окремо домовлялися з новим покупцем. З оцінювачами питання також нерідко вирішувалося за допомогою хабара. Робили так майже завжди. До речі, спекуляція із заниженням ціни - це вельми поширений спосіб ухилятися від податків і сьогодні, зокрема у великому бізнесі.
Дивіться також: 5 фактів про чеську «Яву», яка насправді була кращою за японську «Хонду»
